Сьогодні поговоримо на болючу тему — як насправді працює глобальний борг?

Спершу питання: якщо всі провідні країни світу шалено позичають гроші, то хто ж ці гроші дає у борг? Відповідь може перевернути ваше уявлення.

Нещодавно один колишній міністр фінансів детально розповів про це на телепередачі. Основна суть: більшість боргів уряду — це насправді «гроші своїх». Як це зрозуміти? Візьмемо США: найбільші власники держоблігацій — це зовсім не якісь загадкові іноземці, а такі державні установи як ФРС та соціальні фонди. Ще цікавіше, що звичайні люди через пенсійні рахунки та банківські вклади фактично стають найбільшими кредиторами своєї країни — ви думаєте, що зберігаєте гроші, а насправді просто позичаєте їх уряду.

Поглянемо на міжнародний рівень. Чому Японія активно купує американські держоблігації? Вони не дурні — це спосіб повернути долари, зароблені на торгівлі, назад на ринок і водночас стабілізувати курс єни. Тож для розвинених економік держборг — це найбажаніший «безпечний актив».

Звучить непогано? Але є одна проблема — ця система по суті є «замкнутим колом взаємного кредитування», яка тримається на загальній вірі, що вона не розвалиться. Але зараз борг досяг небачених масштабів, ставки зростають, а політичні й економічні «чорні лебеді» з’являються дедалі частіше. Здається, ця гра приносить процвітання, але насправді розрив між багатими і бідними тільки збільшується, а система стає все більш крихкою.

Як система буде змінюватися? Або поступово, як жабу в теплій воді, або раптовою жорсткою кризою. Але одне можна сказати точно: ніхто насправді не контролює цю некеровану машину.